Широкополі лани, неозорі поля золотавої пшениці, кукурудзи, ставки, що кучерявляться вербами , а у надвечір’я хвилюють рибалок сплесками риби. це благодатна земля рідного села Мар’янівка, яке природа щедро наділила красою, родючою силою .Та найбільший скарб – це талановиті роботящі люди, що щедро діляться своїми надбаннями з поколінням прийдешнім.
Коли зародилась ідея створення у школі кімнати-світлиці, то спочатку побоювались: де ж взяти експонати, адже більшість сільських старожилів уже відійшли за межу, а молодим навряд чи вдалося навчитися народному ремеслу від своїх предків. Та наші побоювання виявилися марними, адже знайшлися односельці, що залюбки поділилися сімейними реліквіями , дізнавшись про те, що всі ці матеріали зберігатимуться у шкільній світлиці . Так , Єрофієва Лідія Андріївна подарувала учням три великі картини, вишиті хрестиком, Гавриш Марія Григорівна, Ратушна Зінаїда Іллівна, Вербовіцька Любов Степанівна, Юрченко Раїса Іванівна, Козиренко Катерина Костянтинівна –сільські майстрині, закохані у вишивку, поділилися своїми витворами мистецтва: вишитими рушниками та наволочками, серветками, скатерками.
Учні 10 класу знайшли і подарували у світлицю ткацький верстат, шестикласники – прядку. Випускники власноруч зробили оберіг дівочої краси та чистоти – віночок, учениця 6 класу Самойленко Дарина вишила рушник.
Глиняний посуд: глечики, горщики, макітри, куманці , відшукували і приносили до школи учні усіх класів. Ніхто не залишився байдужим .Кожен, несучи якусь старовинну річ, торкався до струни, що з’єднує прийдешнє покоління з минулим. Місцевий народний умілець, що втілює живу душу у вироби з дерева, Грановський В. М. подарував у світлицю погруддя Ісуса Христа та Діви Марії. Маючи вдосталь матеріалу, систематизували все, що було віднайдено, учителі української мови та літератури Ліщинська Т. О, Соломина І. А. та Белецька Н І. Так, з’явилась орнаментальна доріжка вишитих рушників, різних за формами, гамою кольорів та візерунками. Кожен рушник –це окрема розповідь. Тут можна побачити і гарні квіти, і співучих пташок, і неповторні геометричні орнаменти. На білому тлі рушників причаїлася калина –вічний оберіг, який колись зігрівав оселю господині, а зараз дарує тепло усім відвідувачам. Взагалі на сільських рушниках переважають рослинні орнаменти, на яких переливаються на білому тлі полотна червоний, чорний та зелений кольори. Ромбовидні геометричні візерунки перекочували із західних областей, відбивають первісні уявлення людей про світ природи. Ромб символізував сонце, квітуче поле – символ благополуччя і добробуту роду. А яка різноманітна техніка самої вишивки представлена у кімнаті! Це і хрестик , і гладь, і соснівка та інші. З особливою пошаною ставились українці до вишитої сорочки, бо вона супроводжувала людину від колиски до останнього подиху. Вишивка сорочки складніша ніж рушників: узори складаються з дрібних мотивів – кривульок, пуп’янків. Коли заходиш у шкільну світлицю, здається, що на вишитих скарбах оживають птахи, співає калина і шепоче барвінок. Свята вишивка вбирає очі і торкає струн душі. Рушники, скатерки, серветки, вишиті сорочки – все це наша родовідна пам’ять, наша історія. Тож, пам’ятаймо історію рідного краю, бо як писав М. Т. Рильський: «Хто не знає свого минулого , той не вартий майбутнього.»
“Розумні сяятимуть неначе світила на небі..., неначе зорі, во віки віків.”
Широкополі лани, неозорі поля золотавої пшениці, кукурудзи, ставки, що кучерявляться вербами , а у надвечір’я хвилюють рибалок сплесками риби. це благодатна земля рідного села Мар’янівка, яке природа щедро наділила красою, родючою силою .Та найбільший скарб – це талановиті роботящі люди, що щедро діляться своїми надбаннями з поколінням прийдешнім.
Коли зародилась ідея створення у школі кімнати-світлиці, то спочатку побоювались: де ж взяти експонати, адже більшість сільських старожилів уже відійшли за межу, а молодим навряд чи вдалося навчитися народному ремеслу від своїх предків. Та наші побоювання виявилися марними, адже знайшлися односельці, що залюбки поділилися сімейними реліквіями , дізнавшись про те, що всі ці матеріали зберігатимуться у шкільній світлиці . Так , Єрофієва Лідія Андріївна подарувала учням три великі картини, вишиті хрестиком, Гавриш Марія Григорівна, Ратушна Зінаїда Іллівна, Вербовіцька Любов Степанівна, Юрченко Раїса Іванівна, Козиренко Катерина Костянтинівна –сільські майстрині, закохані у вишивку, поділилися своїми витворами мистецтва: вишитими рушниками та наволочками, серветками, скатерками.
Учні 10 класу знайшли і подарували у світлицю ткацький верстат, шестикласники – прядку. Випускники власноруч зробили оберіг дівочої краси та чистоти – віночок, учениця 6 класу Самойленко Дарина вишила рушник.
Глиняний посуд: глечики, горщики, макітри, куманці , відшукували і приносили до школи учні усіх класів. Ніхто не залишився байдужим .Кожен, несучи якусь старовинну річ, торкався до струни, що з’єднує прийдешнє покоління з минулим. Місцевий народний умілець, що втілює живу душу у вироби з дерева, Грановський В. М. подарував у світлицю погруддя Ісуса Христа та Діви Марії. Маючи вдосталь матеріалу, систематизували все, що було віднайдено, учителі української мови та літератури Ліщинська Т. О, Соломина І. А. та Белецька Н І. Так, з’явилась орнаментальна доріжка вишитих рушників, різних за формами, гамою кольорів та візерунками. Кожен рушник –це окрема розповідь. Тут можна побачити і гарні квіти, і співучих пташок, і неповторні геометричні орнаменти. На білому тлі рушників причаїлася калина –вічний оберіг, який колись зігрівав оселю господині, а зараз дарує тепло усім відвідувачам. Взагалі на сільських рушниках переважають рослинні орнаменти, на яких переливаються на білому тлі полотна червоний, чорний та зелений кольори. Ромбовидні геометричні візерунки перекочували із західних областей, відбивають первісні уявлення людей про світ природи. Ромб символізував сонце, квітуче поле – символ благополуччя і добробуту роду. А яка різноманітна техніка самої вишивки представлена у кімнаті! Це і хрестик , і гладь, і соснівка та інші. З особливою пошаною ставились українці до вишитої сорочки, бо вона супроводжувала людину від колиски до останнього подиху. Вишивка сорочки складніша ніж рушників: узори складаються з дрібних мотивів – кривульок, пуп’янків. Коли заходиш у шкільну світлицю, здається, що на вишитих скарбах оживають птахи, співає калина і шепоче барвінок. Свята вишивка вбирає очі і торкає струн душі. Рушники, скатерки, серветки, вишиті сорочки – все це наша родовідна пам’ять, наша історія. Тож, пам’ятаймо історію рідного краю, бо як писав М. Т. Рильський: «Хто не знає свого минулого , той не вартий майбутнього.»